Магнітне поле — складова електромагнітного поля, за допомогою якої здійснюється взаємодія між рухомими електрично зарядженими частинками.

Магніти були відомі з давніх часів, наприклад, їх згадував ще Фалес, проте вперше дослідження магнітного поля були проведені в 1269 році французьким вченим Петром Перегріном (справжнє ім'я П'єр Пелерен де Марикур). Він зробив першу мапу магнітного поля, під час чого відкрив, що силові лінії сходяться до двох точок на магніті, які він назвав полюсами, і дав їм сучасні назви — північний і південний. Також він відмітив принцип, згідно якому, при розламуванні магніту на дві частини, його полюси не відокремлюються, а утворюються нові. Свої спостереження він описав в праці «Послання про магніт» (Epistola de magnete).
У двадцятому столітті, у зв'язку з появою квантової теорії та теорії відносності, електродинаміка включила їх в себе. Альберт Ейнштейн у своїй роботі 1905 року показав, що розділення електромагнітного поля на електричне і магнітне природнім чином витікає з теорії відносності, і при цьому, не є абсолютним, а залежить від системи відліку. Пізніше, електродинаміка була переформульована у термінах квантової механіки, утворивши таким чином квантову електродинаміку(КЕД).

​